За останніх років чотири
( а може й більше) , читаючи
літературу переважно сучасних українських письменників, в мене вже сформувалось
певне коло улюблених письменників, книги яких по-особливому тішать.
Й відтепер
до мого кола улюблених письменників упевнено додалась прекрасна пані Оксана Сайко, яку
порекомендувала мені чудова Людмила Пуляєва . «До сивих гір» - перша прочитана мною книга цієї
письменниці. Ця книга місить у собі дві
повісті: власне, «До сивих гір» і «Поки впаде зірка» , вони – про внутрішній
світ людини, із добре прописаними психологічними портретами головних героїнь. Дуже
тонко описано самотність людини у величезному і досить часто жорстокому і
байдужому світі .
Читаючи першу повість («До сивих гір») на очах були сльози від тої жорстокості , несправедливості не лише в книзі
, а , на жаль, й в житті...
Інша повість - "Поки впаде зірка" не менш вражаюча...
Перегорнувши останню сторінку, відчула приємну наповненість і безліч думок,
запитань-відповідей
Це дійсно чудова література про людей з особливими потребами і вона для людей
усіх без винятку!)P.S.: Поважайте людей, які б вони не були. ВСІ - особливі! І, ті, хто мають якусь ваду - не виключення!
Цитати :
1. "...Велике діло
з розуму, якщо з ньго користі ніякої, коли він марнується, коли перекймається
речами непотрібними, мізерними і марними, коли прислуговує дурості й не слухає
серця. Люди іноді полюбляють прикидатися, видаюяи за мудрість хитрість, нахабство
та й, зрештою, саму дурість."
© Оксана Сайко «До сивих гір»
2. Радій життю, Ясько. Радій, як би не було тяжко. Радій кожній миті, кожному
дневі. Життя так швидко минає...І, напевно, саме від тієї своєї минущості є
таким неповторним. А кожна неповторність, здається, може тривати вічність. На
жаль, тільки здається..."
© Оксана Сайко «До сивих гір»
